_Sweet _Ice_ , 34 - 4 ноября 2009 03:35

[SIZE=+1][COLOR=brown]Холодний вечір майже нічим не відрізнявся від інших у цьому великому місті. Лише для мене він був особливим. Нарешті ми зустрінемось. Як швидко б’ється моє серце знаючи, що залишилися долі хвилин до нашої зустрічі, а він, що ж було на душі у нього для мене так і залишилося загадкою... Ніхто не знає які почуття у нього до мене.
І ось ця мить, ми стоїмо обійнявшись. Так хочеться нікуди його не відпускати. Так хочеться ще трохи побути в його обіймах, адже я цього давно чекала! Але ні, вона стоїть і за всим спостерігає, я це відчуваю, потрібно взяти себе в руки. Адже знає він і знаю я, що буде якщо вона про щось здогадається. Вона моя найкраща подруга і я її люблю, але без нього я не відчуваю себе людиною. Я просто існую і все, без нього моє життя безбарвне...
Весь вечір я відчувала на собі його погляд. Так важко було бачити його і стримувати свої емоції, а так хотілося підійти і обійняти, щосили, поцілувати, сказати всі ті слова, які вже давно хотіла, тільки вже не по телефону, а дивлячись йому у вічі. Ні, я не можу цього зробити-вона тут, я помічаю її погляди на ньому, вона його кохає, це знають всі. Мені її шкода, кому як не мені знати скільки сліз пролито через нього, скільки нервів та переживань було витрачено... Але все вже в минулому, вони не підходять одне одному. А чому ж я вирішила що він для мене? Чомусь саме після цієї думки біль і смуток полонили мою душу, я не витримаю цього, ще хвилина і я зірвуся, але в останній момент знаходжу в собі сили, щоб продовжувати далі грати безтурботну! Я спостерігаю за кожним його кроком, але стараюсь робити це так, щоб ніхто не помітив.
Маленький подарунок від нього для мене обернувся миттю щастя, це була перша і єдина мить яку я не зіграла за весь вечір, яка була щирою і справжньою. І ось що сталось? Куди пішла подруга, невже щось помітила? Ні, нехочу знову сварок, невже я знову винна і знову через нього!!! Що робити? Ідти за нею чи залишитись з ним? Я не витримала і просто побігла в нікуди!!! Я зовсім не знаю цього міста, йду кудись, незнаючи куди. Навіщо я приїхала? Їм було й буде краще без мене, лиш біль і смуток привезла сюди з собою для всіх них...
Хтось звонить, боюсь навіть подивитись хто, і чи ватро відповідати? Поглянувши на телефон впізнаю його номер. Я підіймаю слухавку і чую тремтячий голос, питає мене де я, незнаю, що відповісти, адже і справді незнаю де знаходжусь. І раптом чую кроки позаду, знайомий запах, подих і ніжний голос промовля « нарешті ми самі, я так сумував за тобою, тебе невистачало…» Я стояла і просто дивилася в його блакитні очі, незнала просто , що відповісти. І серце знову вириваеться із грудей … Ми вдвох, обійнявшись стоїмо на узбіччі дороги. Як довго мріяла я про ці хвилини щастя, про ці солодкі поцілунки і обійми, як я нехочу відпускати його нікуди, стояла б вічно так, аби лиш з ним …
Солодку мить обірвав дзвінок. Це вже вона, хвилюється напевне. Мені потрібно йти, та і йому вже час. І знову розлучаємось… На який термін тепер незнає ні він, ні я… Скоріше б пройшов час розлуки і доля звела нас знов[/COLOR]


©
очень красиво девочка написала. не хотелось оставить без внимания. хотя ее подруге это стоило очень много дней боли.[/SIZE]

• 
• 
•